Бевз М. Архітектурно-містобудівні студії історичних будівель університету «Львівська політехніка» на ділянці вулиць М. Колесси – М. Коперника

14.05.2020 |Tech StartUp School

Об’єктом дослідження є історичний комплекс забудови на вул. М.Коперника – М. Колесси у Львові. Територія і будівлі належать до університету «Львівська політехніка» з часу після Другої Світової війни. Сьогодні виконуються пошуки шляхів ревіталізації комплексу, зокрема, ефективнішого використання корпусів і території, привнесення нових функцій. Комплекс вигідно розташований недалеко від центру міста та дуже підходить для розміщення тут підрозділів університету зорієнтованих у роботі на широкі контакти з молоддю. У даний час детальним обстеженням було охоплено лише один з навчальних корпусів цього комплексу (на вул. М.Колесси 2). За завданням ректора університету «Львівська політехніка» проф. Ю.Бобала у липні 2017 р. проведено обстеження екстер’єру та інтер’єрів будівлі, що його в той час перебудовували під новий навчальний підрозділ університету  – TechStartUp School [У львівській політехніці, 2017]. Дослідження було потрібним щоби в процесі перепланування та ремонту будівлі врахувати спеціальні вимоги щодо реставрації та збереження її цінних елементів. Ця робота показала, що необхідним є дослідження всього комплексу забудови ділянки, яка знаходиться в унікальному історичному середовищі поміж пам’яткових об’єктів та ансамблів – монастиря Св. Лазаря (XVII ст.), фортифікаційного комплексу «Цитадель» (1852-1854 рр.), палацу графа Сапєги (1870 р.), палацу Бєльських (1860-ті рр.), будівель колишньої греко-католицької семінарії (XVIII ст.). 

На ділянці розміщено кілька інших архітектурних об’єктів. У центрі знаходиться велика будівля друкарні університету, яка тут оселилася у 1990-ті роки. У попередній період тут містився великий столярний цех. Всі будівлі на ділянці розміщені з боку вулиці  Коперника та Колесси є історичними та мають риси забудови 19 століття, але жодна з них не є пам’яткою. У новому історико-архітектурному опорному плані міста Львова 2019 р. об’єкти нашої ділянки також віднесено до категорій рядової та значної історичної забудови. Парадоксально, що ті об’єкти, які є давнішими, в історико-архітектурному опорному плані віднесено до рядової забудови, хоча мало би бути навпаки. Нашими аналізами постараємося цю тезу обґрунтувати.

Поряд із нашою ділянкою, вище по рельєфу розміщено комплекс будівель унікальної пам’ятки архітектури шпиталю Св. Лазаря. Його історія досліджена незрівнянно краще. Храм зведено за проектом архітектора Амброзія Прихильного та Мартина Годного у 1634-1659 рр. [Вуйцик, 2013]. Муровану святиню зведено на місці раніше (у 1621 р.) поставленого тут дерев’яного храму. Його та два шпитальні будинки звів той же архітектор-італієць Амброзій Прихильний. Цікаво, що шпиталь виник тут на грунтах частково куплених у міщан (у Яна Войнара та Вишньовського) та на подарованому ґрунті самого Амброзія Прихильного [Вуйцик, 2013, 325]. 

Історія забудови ж сусідньої ділянки не викликала зацікавлення дослідників, хоча її розміщення, близькість до центру міста вказують, що вона мала б належати до престижних ділянок для розміщення міських обєктів чи шляхетських дворів. Жодної інформації про забудову цієї частини вулиці не уміщено в часописі «Галицька брама», спеціальний номер якої присвячено вулиці Коперника [Вулиця Коперника, 1998]. Тому у нашому дослідженні спробуємо виконати перші кроки щодо висвітлення історії ділянки та ідентифікації об’єктів з нею пов’язаних. Дослідження реалізоване у рамках виконання науково-дослідної теми кафедри Архітектури та реставрації «Регенерація історичних архітектурно-містобудівних комплексів» (№ держреєстрації 0116U004110).

Досліджувана ділянка та будівлі, що на ній розташована мають великий потенціал для розвитку освітніх та культурних функцій. Місце є недалеко від центру міста. На ділянці є вільна територія під забудову. До останнього часу розміщені тут будівлі використовувалися неефективно, а частина з них взагалі були неужиткованими. Розуміючи, що ця територія може активно розвиватися, ставимо за мету показати історико-архітектурну-цінність її об’єктів та сформувати ті пам’ятко-охоронні та функціональні обмеження та директиви, які можуть бути корисними для опрацювання програм її ревіталізації. Паралельно намагаємося висвітлити цікаві сторінки історії ділянки та ідентифікувати об’єкти, які тут існували у минулому.

Методика нашого дослідження базується на аналізі історичних даних з опублікованих джерел та глибокому аналізі картографічних та іконографічних матеріалів. Архівні пошуки та опрацювання отриманих цими пошуками матеріалів залишаємо для наступного етапу дослідження.

Виклад матеріалу дослідження.

Стара назва вулиці М.Колесси – Вороновських. Походження назви пов’язане з тим, що у ХVIII ст. у цій дільниці по правий та лівий бік вулиці на місці дерев’яних міщанських будинків виникають шляхетські двори з мурованими палацами, власником одного з яких (знаходився на місці теперішнього будинку №11) у 1791 році стає Станіслав Вороновський [Ґранкін, 1999]. Підтвердженням домінування шляхетських дворів та палаців поряд з костелом Св. Лазаря є їх позначення на старих картах Львова з другої половини XVIII ст., де зустрічаємо кілька таких садиб.

Вже найстаріші карти Львова фіксують освоєння нашої дільниці та розміщення на ній міщанських та шляхетських дворів та об’єктів. На плані Дю Дефі 1766 року ділянка подана як повністю освоєна [Рукописний план… 1766]. На ній розміщена у центрі велика будівля з регулярним садом що її оточує з півдня та з заходу (рис. 1). Від вулиці Сокільницької (Коперника) існують ще два будинки. У глибині ділянки маємо ще три будинки. Комплекс виглядає на садибу заможної особи. У центрі ділянки, трохи ближче до вулиці розміщена палацова будівля, оточена з двох сторін садом. Маємо враження, що  із західного боку перед фасадом палацику розплановано дві партерні зелені кватири. На жаль ця рукописна карта не має позначень. На плані подано перелік основних об’єктів Львова, але вони залишилися не позначеними номерами. На плані можна відчитати лише виконаний олівцем напис «Lazarus» біля будівлі костелу Св. Лазаря. Проте з інших, пізніших карт можемо довідатися, що у цьому місці був палац королівського стольника (стольник – офіційний титул придворної особи, яка була відповідальна за підготування та проведення офіційних церемоній, прийнять та ін. заходів при королівському дворі [Stolnik, 2020].

Рис. 1. Фрагмент карти Дю Дефі 1766 р. [Рукописний план, 2020]. Позначено: 1 – сучасна вулиця Коперника, 2 – костел Св. Лазаря, 3 – межі ділянки шпиталю Св. Лазаря, 4 – орієнтовні межі нашої ділянки; обєкти розміщені на нашій ділянці – 5  – палацовий будиок, з регулярним садом, 6 – інші будівлі.

На плані Львова з 1770 року (відомий як план Жана Доетча) об’єкти зображено не настільки детально як на карті Дю Дефі (рис. 2). Проте більшість об’єктів  вздовж вулиці Коперника є позначені за їх приналежністю. Особливістю є те, що картограф переплутав номери шпиталю Св. Лазаря та об’єкту нашої ділянки. Костел і шпиталь позначені №69, але в табличці з переліком об’єктів у правому крилі карти номером 69 позначено об’єкт нашої ділянки. Шпиталь і костел натомість марковані як № 68. Це очевидна помилка автора карти.

З карти Доетча черпаємо важливу інформація, що поряд з шпиталем Св. Лазаря знаходилися дві ділянки з шляхетськими садибами. Одну з них підписано зі скороченнями, що належала київському воєводі – 67 „Pallatium Pala. Kyovie”. Повністю на латині слід було б написати  – Pallatium Palatinus Kioviensis, тобто садиба воєводи київського. З історичних джерел відомо, що цей титул у польському королівстві у 1756-1772 роках належав Францу Салезію Потоцькому гербу Пілава [Topographia…, 2020]. Цей невеликий палац  з регулярним садом позначено №67 на південь від шпиталя Св. Лазаря (рис. 2).

Ділянка №68  підписана на карті як приналежна королівському стольнику – „Pallatiolum D Stolnik K”. Цей почесний титул (стольник великий коронний) належав у цей час Авґустові Фридерику Констанцію Мошинському [Topographia…, 2020].

Підтвердження існування палацу саме Мошинського, а не якогось його попередника на посаді стольника,  знаходимо на іншій тогочасній карті Львові. Це 9-ий аркуш карти авторства Р. д’Отто, яка зображує похід австрійського війська генерала Андреаса Ґадіка з Гомони (у Словаччині) до Львова. Один аркуш цієї карти з планом Львова опублікований в «Атласі історичних міст. Львів» [Атлас, 2014]. Повна назва цієї карти – General Carta von dem Marche der bey Hommona in Hungarn gestandenen K.K.Trouppen, bis zur Hauptstadt Lemberg in Pollen; welcher 9. kleine Special Charten mit einigen Anmerkungen bey gefuget sind. Feld Laager bey Lemberg. d. 20= Augusti. ao: 1772». The name of the card is translated: “Lemberg. General Map with Marsh C.K. Army groups based in Hommona, Hungary, to the capital city of Lemberg, Poland; which has 9 small special maps with some comments added, a field camp near Lviv. Day 20 August 1772”. The original of the map is stored in the Vienna State Archives, its military department. Card signature: «In IX, 394 // Kriegsarchiv. Wien. Kartensammlung. – 8 Gez. Bl.» [General, 1772].

 На цьому листі карти вміщено у лівій частині умовні позначення. Вони торкаються лише основних позицій: 1 – замки, палаци в т.ч. єпископські, 2 – великі двори, 3 ­– малі двори, 4 – церкви, храми, 5 – житлові будинки. Відомо, що крім плану міста у 1772 р. д’Отто виконав також його панорамний рисунок, на якому також позначив основні об’єкти та зафіксував львівський пейзаж з західної сторони.

Попри свою схематичність, план Львова д’Отто виявився дуже корисним у справі вияснення історії якраз ділянки на вул. Коперника -Колесси, приналежної сьогодні до Львівської політехніки. Пояснимо цю позицію детальніше.

Номером 44 на карті д’Отто чітко позначено та підписано палац Мошинського (Fürst. Moszinskj F. Pallais) біля шпиталю (Св. Лазаря). Це позначення палацу для нас дуже важливе, оскільки на інших картах (1766, 1770, 1802 рр.) цей палац з садом був позначений але без вказання прізвища його власника. Автор карти капітан Рудольф д’Отто та Август Мошинський обидва родом з Саксонії. Один і другий провели молоді роки в Дрездені. Згодом один з них подався на службу до Австрії, інший на королівський двір Понятовського у Польщі. Можливо, що вони були знайомі між собою. Саме тому картограф підписав власника палацу, хоча це не був великий обєкт серед інших тогочасних палацових комплексів Львова.

Всі будівлі на ділянці мають історичний характер архітектури фасадів. Але встановити їх датування на підставі лише зовнішнього виду досить важко, оскільки всі вони були перебудовані наприкінці ХІХ та у ХХ століттях. Тому підтвердження на карті даних про існування тут палацу А.Мошинського є ще одним важливим аргументом для розшифрування історії ділянки та ідентифікації будівель. Ця інформація вказує, що окремі будівлі на ділянці можуть бути з ХVІІІ ст. Цей факт також може бути аргументом для реставраційних досліджень будинків, які сьогодні мають фасади з кінця ХІХ та з початку ХХ ст., але можуть мати старіші будівельні субстанції з ХVІІІ ст.

Повернімося до біографії особи Августа Мошинського. Мошинський народився в Дрездені та провів молоді роки у Саксонії. У молодому віці він отримав добру освіту та багато подорожував по Європі.  В 1755 р. дістає посаду стольника – розпорядника офіційних церемоній, керівника мистецьких і театральних справ при дворі короля Станіслава Авґуста Понятовського. У другій половині 18 ст. у Польщі він був особою знаною як архітектор, ландшафтний архітектор, колекціонер, економіст, а як також масон [Moszyński August…, 2020]. Відомий він також тим, що займався алхімічними дослідженнями, мав для цього спеціально збудовану лабораторію та піч. Цілком можливо, що ця лабораторія та плавильна піч знаходилися на нашій ділянці.

Рис. 2. А – План ділянок шпиталю Св. Лазаря (№ 69) та палацу (№ 68) на розі (Коперника-Колеси) на карті Львова 1770 р. (Plan La Ville de Leopole Capitale de la Russi Rouge avec les Feauxbourgs, 1770 [Topographia, 1770]); Б – пояснення до плану з вказанням об’єктів, в якому перепутано номери ділянок: шпиталь “Hospitali St. Lazari” підписано № 68 , а палац № 69 – “Pallatiolum D StolniK K”. Поряд з ними на плані позначено ще один палац з садом № 67 – “Pallatium Pall. Kyovie”.

Цей факт є важливий, оскільки показує предтечу перших наукових хімічних та фізичних лабораторних досліджень у Львові. Таким чином будівлі садиби Мошинського є цікавими для дослідження ще й тому, що повязані з історією виникнення технічної науки. Значно пізніше така наукова діяльність буде продовжуватися у стінах Політехніки. Початки ж Політехніки як навчального закладу повязуються з утворенням реальної школи у 1817 р. через 70 років після діяльності лабораторії Мошинського. Дуже цікавим відкриттям сьогодні було би віднайдення будівлі, в якій містилася ця лабораторія чи якихось слідів цієї лабораторії.

Наш попередній аналіз показує, що будинком в якому збережені субстанції XVIII ст. є наріжна будівля на вул. Колесси 2. Аналізу цього обєкту плануємо присвятити окрему публікацію. Мусимо відзначити факт, що сприятливою волею долі колишня територія палацового комплексу Мошинських у другій половині ХХ століття стала приналежна до Львівської політехніки. Це дає надію на реалізацію проекту пошуків слідів першої хімічної лабораторії у Львові.

Як архітектор Мошинський уславився в Галичині побудовою величного барокового костелу Домініканців Св. Анни у Тернополі (рис. 3) та костелу Св. Трійці в Микулинцях (рис. 4). Перший зведено у 1770 р. другий завершено у 1761 р. [Broniewski, 1980].  Мошинський був власником трьох сіл біля Львова – Ситихова, Волі Гамулецької та Гряди. Його дружиною була Теофіля з Потоцьких (шлюб 1755 року) — донька київського воєводи Станіслава Потоцького, який займав цю посаду до 1756 р., передаючи її по родинній лінії згаданому вище Францу Салезію Потоцьому [Moszyński, 2020].

Рис. 3. Костел Св. Анни ОО Домініканців у Тернополі авторства А. Мошинського [Broniewski, 1980]. Зведений у 1770 р.  Рис. 4. Костел Св. Трійці в Микулинцях авторства А. Мошинського. Завершення будівництва 1761 р.  [Broniewski, 1980].

За даними досліджень історика М. Долинської матеріалів Йосифінської метрики 1788 р. на другій частині Краківського передмістя Львова серед титулованих осіб, котрі мали чиншовиків, значиться “Stolnikowa Muszyńska” (тут мабуть помилка авторки – має бути Moszyńska, або це помилка укладача списку) [Долинська, 2006: 230]. Також серед власностей на Краківському передмісті зустрічається запис «na Jurydyce Stolnikowej Muszunski», а також «Należy do Stolnika koronnego» [c. 226-227]. Ці дані ще раз підтверджують існування нерухомості у руках Мошинського або його дружини у місті Львові наприкінці XVIII ст. Отже інформацію на карті Ж. Доетча про палацик стольника коронного на вулиці Коперника біля монастиря Св. Лазаря слід вважати правдивою.

Відтак можемо припускати, що розміщення поряд двох шляхетських садиб – палацу Потоцьких та палацику Мошинського, у цій львівській передміській дільниці могло бути зумовлене родинними пов’язаннями. Насмілюємося висловити гіпотезу, що автором проекту стольниківського палацику „Pallatiolum D Stolnik К” був Август Ф. Мошинський. Цей палацик нарисований на плані Доетча з чотирма наріжними алькерами. Крім палацу, який розміщений на ділянці вище по рельєфу та ближче до шпиталю, позначено й будиночок на розі нинішніх вулиць Коперника та Колесси. Зображення палацу стольника прорисоване дуже виразно навіть на карті Ф. фон Міґа, хоча ця карта виконана у дуже великому масштабі і багато львівських об’єктів на ній упущено.  Прикметно, що на карті позначено й будиночок на розі ділянки (рис. 5).

Рис. 5. Схематичне зображення забудови дільниці біля шпиталю Св. Лазаря на карті Ф. фон Міґа з 1781 р. [Lemberg, 1782].

Аналіз наступних карт з початку 19 століття підтверджує подібне освоєння ділянок нашого кварталу. Карта Львова 1802 року (Plan der Stadt Lemberg samt ihren Vorstädten) [Plan der Stadt, 2020] знову позначає наявність палацової будівлі з регулярним садом на схід від Св. Лазаря. На ділянці, крім палацу, знаходяться ще декілька будівель (рис. 6). Зокрема, й ті в наріжнику ділянки,  які можемо ідентифікувати з місцем нашої нинішньої наріжної будівлі. Комплекс позначено номером 26. Дуже ретельно прорисовано конфігурацію палацового будинку з ризалітом чи портиком (ґанком?) на головному східному фасаді та з двома ризалітами на крилах західного садового фасаду. Можна припускати, що з архітектурного погляду це була імпозантна та добротна будівля.

Рис. 6. Фрагмент карти Львова з 1802 р. [Plan, 1802]. На схід від комтелу Св. Лазаря номером 26 позначена ділянка з палацом, садом та допоміжними будівлями.

Інші карти Львова першої половини ХІХ ст. надають нові підтвердження існування на нашій ділянці єдиного комплексу забудови із палацовим будинком у центрі (рис. 7, 8). План 1829 року показує збільшення кількості будівель у наріжнику вулиць Коперника–Колесси. Але позначено їх частково жовтим кольором, що мало би свідчити або про їх дерев’яний характер або про допоміжне призначення (рис. 7). План 1844 р. підтверджує наші попередні висновки, проте на ньому з’являються нові елементи. Сад біля палацового будинку втрачає регулярний кватирний характер (рис. 8). У наріжнику ділянки з’являється мурована видовжена з півдня на північ будівля, яку можна ідентифікувати з частиною нашого університетського корпусу. Палацовий будинок також має дещо змінену конфігурацію у порівнянні з попередніми планами – він став Г-подібний за планувальною схемою [Lemberg… 1844, 2020].

Іл. 7. Будівлі на ділянці наріжника сучасних вулиць Коперника і Колесси на карті Львова 1829 р. [Атлас, 2014: 1.10].

Іл. 8. Будівля на ділянці наріжника сучасних вулиць Коперника і Колесси на карті Львова 1844 р. [Атлас, 2014: 1.12].

Історія будівлі у довідці І. Котлобулатової пов’язується із розміщенням у ній харитативної установи і викладена наступим чином [Котлобулатова, 2011]. До 1772 р. у Львові не було доброчинних громадських організацій. В австрійський час починаються спроби їх створення. У 1811 році стараннями губернатора Петера Гоеса у співпраці з магістратом створюється інституція для опіки над убогими мешканцями Львова. Заклад створено на релігійних засадах для громадян лише християнського віросповідування. Його назва звучала як «Заклад опіки закритого інституту для убогих християн міста Львова» [Котлобулатова, 2011]. Призначенням закладу було опікуватися старими немічними та не здатними до праці громадянами міста. Розташували заклад у адаптованих будівлях колишнього палацу на вулиці Вроновських 2. З цих даних можемо зробити висновок, що „стольниківська” садиба у цей час вже була передана у власність міста. Наявність вільних приміщень, велика територія ділянки з садом були сприятливими для розміщення саме такого закладу. Поряд знаходився шпиталь Св. Лазаря, що також було аргументом для перепрофілювання об’єкту на таку функцію. Головою комісії інституту уряд призначив вірменського архієпископа, а асесорами були каноніки всіх конфесій [Котлобулатова, 2011]. Крім того до складу комісії включено одного радного магістрату.

На картах Львова з 1850-1870 років ділянка має підпис „armenhaus” (рис. ) – будинок (садиба) для бідних. Згідно з даними львівського історика Антонія Шнайдера у 1870-х роках тут знаходили щороку притулок 150 мужчин та 200 жінок [Schneider А., 1871]. Заклад у цей час складався з трьох будівель та саду.

Від 1888 року для закладу розробили спеціальний статут, затверджений намісництвом, який закріплював схему, за якою головою інституту мусів бути дійсний римо-католицький архієпископ або адміністратор архідієцезії [Котлобулатова, 2011]. На утримання притулку для убогих було визначено спеціальну схему фінансування. Вона полягала, наприклад, у 1840-х роках, у наступному. Кошти мали надходити: 300 ринських з міської каси; по 40 ринських з кожного показу у театрі Скарбека; певний відсоток з видовищ; 4 ринських 30 центів з феєрверків; також по 4 ринських 30 центів з приїжджих артистів; по 2 ринських з артистів цирку та інших атракціонів; з поліційної каси мали надходити адміністративні штрафи; дохід з кожного 8-го білету казино чи клубів призначався на потреб Інституту убогих.

Рис. 9. Фрагмент кадастрового плану міста Львова 1849 р. [Атлас, 2014: 1.13].

Спочатку, господарською діяльністю інституту займалися приватні особи, ймовірно на доброчинних засадах. Від 1897 р. закладом почали опікуватися сестри францисканки Згромадження Родини Марії, що стали мешкати в одній з будівель разом з керівничкою [Котлобулатова, 2011]. Крім догляду пожильців, сестри вели кухню, пральню, канцелярію, город та сад, підтримували загальний порядок на ділянці та у будівлях.

Рис. 10. Панорама середмістя з вулиці Широкої (Коперника), 1841 р. Літографія Губерта Клерге на основі рисунку Я.Тисевича [Czerner, 1997].

Повернемося до аналізу об’єктів на нашій ділянці. На рис.  нами подано літографію Клерге, на якій є зображено фасад однієї з будівель закладу (рис. ). Територія ділянки закладу обведена з боку вулиці Широкої високим деревяним парканом. Дуже цікавою виглядає архітектура будівлі. До вулиці звернутий п’ятивіконний фасад з мансардовим зламаним дахом з великими люкарнами. Люкарни завершені трикутними начілками. Сам дах посаджений на широкий карниз. Низ даху має специфічну форму – так званий залом-припусницю. Така форма даху переказує барокові форми будівлі. Західний фасад вирішений без вікон у формі брандмауерної стіни. Будівля мабуть одноповерхова з другим поверхом-мансардою. Вулиця освітлюється ліхтарями і має тротуар відгороджений деревяними поручнями на стовпах.

Рис. 11. Вид Львова з південного заходу, 1857 р. Літографія Т. Клемента, на основі рисунку А. Тіца [Види, 1997].

Літографія вигляду вулиці Широкої з 1857 року містить зображення нашої будівлі, до якої з західної сторони вже добудовано в лінію новий одноповерховий будинок. Цей другий будинок зведено на високому цоколі з віконцями. Така його форма збереглася до нинішнього дня, але вже з  надбудовою другого поверху. Форма даху нашого наріжного будинку мансардна з люкарнами, але на відміну від зображення з 1841 р., має дуже високу стрімку верхню частину. За будівлями нашої ділянки визирає північно-східна вежа цитаделі, будівництво якої вже було завершене у цей час.

Найдостовірнішу інформацію про ділянку і забудову комплексу інституту убогих можемо знайти на кадастровому плані Львова 1849 р. (рис. 9). На відміну від попередніх карт, ця складалася тріангуляційними методами тому має точний масштаб та фіксує всі будівлі у їх реальній конфігурації. Наша ділянка на карті підписана як осідок для убогих – Armenhaus.

Інститут убогих християн має у цей час п’ять мурованих будівель та великий сад з вільним розплануванням. Три будинки комплексу розміщуються в одну лінію з розривами вздовж вулиці Коперника (тут вона фігурує під назвою Св. Лазаря). Навпроти наріжного будинку далі вгору по вул. Вроновських є ще одна велика будівля. Вона розташована в одну лінію з наріжним будинком. Під стіною монастиря Св. Лазаря міститься довга вузька будівля – мабуть господарського призначення. Не маємо сумніву, що на карті зображено й стольниківський палацик (позначено його під номером 229). При східному його головному фасаді є характерні для такого типу будівель двораменні сходи (рис. 9). Оскільки палац розміщено на рельєфі з перепадом висот, то наявність сходів і ганку була логічною. Можна вважати, що його план тут нарисовано найбільш точно з-поміж інших зображень на картах. На попередніх планах палац має подібну схему, але часто рисований без масштабу (рис. 2, 5, 8). Майже таку ж конфігурацію та розміщення має ця будівля на плані з 1802 р. (рис. 6). На кадастровій карті у південній частині території закладу облаштовано великий сад з вільним розплануванням алей. Натомість на карті з 1802 р. сад позначено безпосередньо біля палацу та він має регулярний характер. 

Схема будівель нашої ділянки на карті 1863 року (рис. 12) повністю відповідає кадастровому плану 1849 року. Єдина відмінність – наріжний будинок дістає добудоване крило у західному напрямку. Така його форма збереглася й донині. Отже ця його перебудова відбулася між 1849 та 1853 роками. Специфічне розміщення двох інших будинків закладу дуже близько один від одного (з боку вулиці Вроновського) є й на цій карті [Plan von, 1863].

Рис. 12. Фрагмент плану м. Львова з 1863 р. [Plan, 1863].

У цьому місці хочемо звернути увагу на ще одну особливість розпланувальної структури вулиці Вроновських. Ця вулиця змінила свою конфігурацію на початку ХХ ст. внаслідок регулятивних заходів. Первісно ця вулиця мала біль викривлений характер і пробігала ближче до двох будівель закладу убогих. Наріжний будинок закладу первісно не мав вільної території перед своїм східним фасадом. Це добре видно на низці старих карт – 1802, 1829, 1849, 1863 років (рис. 6, 9, 12). Сьогодні між вулицею та фасадом є вільна озеленена територія. Це результат регуляційних робіт, виконаних на початку ХХ ст. (рис. 23А та 23Б). Таким чином на ділянці закладу убогих опинився будинок, що раніше належав до однієї з власностей лівої сторони вулиці. Ця будівля у перебудованому виді збереглася донині. У подальших дослідженнях на неї слід звернути більшу увагу, оскільки вона значиться вже на плані 1802 р. і таким чином належить до найстаріших будинків на нашій ділянці.

Велику перебудову та добудову закладу було здійснено у 1880 році. У цей час продовжено лінію забудови вздовж вулиці Коперника додаючи ще дві двоповерхові будівлі. Також перебудовано старіші дві будівлі у східній частині. У наріжному будинку мансардний даховий поверх з вікнами-люкарнами замінено на звичайний поверх з прямокутними вікнами. У другій будівлі надбудовано ще один поверх. Саме у такому вигляді ці будівлі бачимо на фото з 1910 р.

Після перебудови заклад можливо став притулком для більшої кількості осіб (у 1871 уміщував 200 осіб чоловічої та жіночої статі) [Котлобулатова, 2011].

Нам вдалося відшукати лише дві історичні світлини нашого об’єкту. Перше фото було опубліковане у виданні С.Фрухта – часописі «Галицька брама» за 1998 р., у числі присвяченому вулиці М.Коперника. Фото не датоване та не вказано автора  [Вулиця, 1998].

Друге історичне фото будівлі опубліковане вже у іншому виданні – у книзі фотографій Львова з коментарями І.Котлобулатової, що її видав невтомний С. Фрухт у видавництві «Центр Європи» в 2011 р. [Котлобулатова, 2011]. Друга світлина датується 1910 р. і походить зі збірки Львівського історичного музею. Власне до неї подано змістовну анотацію І. Котлобулатової.

Перше фото показує перспективу вулиці Коперника у бік центру міста, на якому можна побачити лише фрагменти фасадів будівель розміщених на ділянці закладу (рис. 13). На жаль точної дати фото не подано. Його вперше опубліковано у номері Галицької Брами, присвяченому вулиці Коперник, вказавши приблизне датування кінцем ХІХ ст. Це фото у кращій якості уміщено також на веб-сторінці фотомузею [Вид, 2020]. Розглянемо об’єкти на фото, ідучи від нинішньої вулиці М. Колесси. У правій частині фото можемо спостерегти наріжний будинок нашої ділянки. Згодом іде незабудована ділянка. Ближче до фотографа – дуже цікава одноповерхова будівля зі стрімким (мабуть двозаломним) ґонтовим дахом. При самому правому краї фотографії  маємо дуже малий фрагмент стіни ще однієї одноповерхової будівлі, який завершується даховим карнизом.

Порівнюючи цю фотографію (рис. 14) з планами міста кінця ХІХ ст., приходимо до висновку, що присутні тут три будівлі нашої ділянки. Розглянемо їх у такій послідовності: дальній будинок у два поверхи – це наріжна будівля після її перебудови, зняття двозаломного даху та розбудови на захід (про це свідчить кількість вікон); друга будівля – це колишній палац стольника коронного Мошинського, який ще демонструє стару барокову форму стін та даху; третя будівля – це фрагмент фасаду одноповерхової будівлі, що її зведено під стінами території шпиталю Св. Лазаря.

Рис. 14. Вид вулиці Коперника наприкінці ХІХ ст. Фрагмент фото [Вид, 2020].

Друге фото (з 1910 року) презентує вигляд комплексу забудови Закладу для убогих від перехрестя вул. Коперника та Вроновських (рис. 15). Від вулиці Коперника комплекс формують чотири імпозантні 2 та 3 поверхові будинки. Наріжний будинок має скошений ріг на другому ярусі якого бачимо нішу зі скульптурою Св. Гонорати. Під нішею містилася таблиця з написом невідмого змісту. На жаль і скульптура і таблиця втрачені у радянський період. Територія закладу була оточена на час виконання фото мурованою стіною.

З іншої фотографії уміщеної у книзі можна довідатися про скромний характер інтер’єру, який не мав особливого декорування. У житлових приміщеннях містилися проте дуже цікавої архітектури двофункційні кахлеві печі. Вони використовувалия для опалювання приміщення та мали теплові ніші для підігріву та приготування їжі. Єдиним оздобленням печей був профільований карниз [Котлобулатова, 2011]. 

Рис. 15.  Фото 1910 р. Наріжника вулиць Коперника-Вроновських (М.Колесси)

В путівнику по Львову 1914 року ділянка і будівлі фігурують як притулок для убогих міщан ім. Св. Лазаря (im. św. Łazarza dla mieszczan, Wronowskich 2) [Котлобулатова, 2011].

Отже нашим аналізом встановлено, що від початку ХІХ ст. до 1939 р. будівля та територія належала християнському притулку для убогих членів громади Львова. В радянський час у цій будівлі містилися гуртожиток, згодом – кафедра іноземних мов, інші навчальні підрозділи Львівської політехніки. В останні роки будівля стояла пусткою і очікувала на ремонтні роботи та нове пристосування у зв’язку з кардинальними функціональними змінами у структурних підрозділах університету [Бевз, 2017].

Рис. 16. Фото будинку для убогих з вулиці Коперника у 1910 р. [Котлобулатова, 2011]. Побільшений фрагмент фото з фігурою Св. Гонорати.

Аналізуючи фото першого (наріжного) будинку комплексу (рис. 16), можемо відзначити його архітектурні риси: вікна першого поверху мали півциркульні завершення прорізу та легке профільоване обрамування; вікна другого ярусу прямокутні з прямими високими сандриками також мають делікатне профільоване обрамування; головною оздобою фасаду є широкий профільований карниз; дах стрімкої форми з світликами на спадистій частині. Привертає увагу скульптура Св. Гонорати у ніші виконана у багатих пластичних формах і, мабуть, поліхромована. Дотепер не відомо про її долю. Надіємося, що вона перебуває у якомусь з львівських музеїв. Хоча не виключено, що ця скульптура була просто скинута на землю та розбита, як це робилося у багатьох випадках в радянський час. Тому слід було б обстежити уважно територію біля будівлі. Фото демонструє, що це була повнотіла скульптура у вільній позі.

У книзі дослідника львівської скульптури Ю.Бірюльова немає згадок про цю скульптуру. Натомість є інша цікава інформація. У цьому будинку провів свої останні роки життя від 1880 по 1889 р. знаменитий львівський скульптор Пауль Ойтеле [Бірюльов, 2015]. Цей факт дозволяє висунути гіпотезу про можливу приналежність скульптури цьому авторові. Його перебування тут співпадає із ремонтом будинку у 1880-1881 роках. В інтер’єрі також знаходиться подібна ніша, але менших розмірів, яка ймовірно теж слугувала для уміщення сакральної фігури. 

Фото цікаве також тим, що демонструє якісний характер благоустрою вулиці – акуратну стрижену кущову шпалеру на гребені відкосу, доглянутий акуратний травник на відкосі, якісне замощення хідників, електричний ліхтар у сецесійному стилі, фігурних форм стовп для трамвайних дротів.

 

Рис. 17. Вигляд будівлі з боку подвір’я в процесі виконання будівельно-ремонтних робіт у вересні 2017 р. Фото: М.Бевз.

Рис. 18. Залишки напису над гзимсом між першим та другим поверхом східного фасаду. Фото, М. Бевз. 2017. 

На завдання ректора обстеження будинку було проведено комісією у складі – проф. М.Бевз, доц. О.Рибчинський, доц. О.Бобало, проф. Н.Подольчак. Дослідження виконувалися методом візуального обстеження, фотофіксації та експертної оцінки. Огляд і обстеження виконувалися в час триваючих ремонтних робіт будівлі, які розпочалися значно раніше і результатом яких була надбудова ще одного поверху та перепланування приміщень. Головні результати огляду та рекомендації щодо технології продовження ремонтннх робіт в інтер’єрі були викладені у висновках роботи комісії. Вони також опубліковані нами у короткій статті в науковому збірнику кафедри архітектури та реставрації [Архів, 2017; Бевз, 2017]. Проектну документацію на ремонт будівлі було виконано проектно-конструкторським бюро «Політехнік». При виконанні документації бюро не проводило оцінки історичної вартості будівлі. Коротке знайомство з об’єктом під час роботи комісії спонукало нас до проведення глибшого дослідження його історії.

Співставлення результатів натурних досліджень та історико-картографічного аналізу дозволяє висвітлити гіпотезу про етапи історичного розвитку ділянки та міркування щодо ідентифікації забудови. Насамперед, спробуємо встановити час побудови наріжного будинку на Колесси 2, який ми детально обстежували комісією.

Рис. 19. Залишки півцикульного надвіконня у вікні першого поверху північної стіни будинку (вікно з інтер’єру у бік вулиці Коперника). Фото. М.Бевз, 2017.

Знайомство з історичними іконографічними матеріалами щодо будинку дозволило констатувати кілька фаз його перебудови. Існують два зображення нашої будівлі на літографіях з середини ХІХ ст. Також виявлено фото будівлі з кінця ХІХ ст. та з 1910 р. Це дозволяє  вказати на відмінності та характерні зміни в архітектурі будинку порівняно з першими його літографічними зображеннями.

Архітектурні риси будівлі, які ми спостерегли під час останнього ремонту 2017 р., вказують на суттєві відмінності порівняно з видом на фото 1910 р. Зникли півциркульні форми вікон у першому ярусі. Повністю втрачено профільований карниз, який був окрасою будівлі. У процесі ремонту втрачено й специфічне обрамування вікон другого ярусу. Відновлене не відповідає повністю історичному. Надбудова поверху фактично повністю позбавила будинок делікатних стилевих ознак. Над горизонтальною тягою між першим та другим поверхом на східному фасаді нами було виявлено залишки великих букв писаних фарбою по тиньку (рис. 18). Ймовірно це був напис, який тягнувся на всю стіну та фіксував призначення будівлі. На жаль його не вдалося нам зафіксувати та дослідити повністю. Увесь тиньк з фасаду було збито під час ремонту включно з віконними обрамленнями. Пізніше обрамлення було відновлене, але без профілювання та сандриків, в інших спрощених формах.

На фото будинку 2017 р. з боку подвір’я, виконаному нами перед збиттям тиньку можна зауважити ще одну важливу деталь. На розі будинку видно вертикальну смугу, що утворилася від різниці кольорів тиньку (рис. 17). Це залишки наріжної лізени (невеликого потовщення шару тиньку). Лізени було ліквідовано ще при якомусь попередньому ремонті будинку, але їх сліди залишилися завдяки різниці складу тиньків. Наявність слідів лізен в минулому дуже важлива. Такий спосіб декорування площини фасадів мав функціональну та декоративну роль. Завдяки потовщенню збільшувалися теплоізоляційні властивості стінової конструкції у найбільш потрібних місцях – у кутах будівель та місцях стику стін, а також досягалася більша декоративність фасадів. Наявність лізен може бути ще одним аргументом про давніше датування будинку. Особливо популярними лізени були в епохи бароко та історизму.

Про раннє датування будівлі свідчить також характер вирішення підвалів, всі камери якого перекриті півциркульними склепіннями (Рис. 20). Стіни підвалу виконані з ламаного та тесаного каменю-вапняку.  Склепіння підвальних приміщень півциркульної форми муровані з цегли того ж розміру, що й у стінах першого поверху.

Рис. 20. Вигляд склепіння у південній підвальній частині будинку. Торцева стіна мурована на всю висоту з тесаного каменю-вапняку. У  бокових стінах з каменю стіни муровані до висоти п’ят склепінь, далі склепіння кладені з цегли.  Фото: М.Бевз, 2017.

Стіни поверхів муровані з цегли. Обстеження стін, на яких у процесі ремонтних робіт було знято тиньк, показало велику кількість перебудов. Розширювалися віконні прорізи, переносилися місця дверних отворів, змінено розташування сходових кліток та ін. Два поверхи кілька разів перебудовувалися зі зміною планувальної структури. Майже неторканими виявилися лише підвальні приміщення.

Рис. 21. Парусне склепіння та трицентрові підпружні арки у північному крилі коридору на першому поверсі. Фото: М.Бевз, 2017.

Рис. 22. Фрагмент цегли-пальцівки, якуможна датувати XVII-XVIII ст., знайдений у місці, де раніше стояв палац А. Мошинського. 

Про можливість датування окремих частин будинку 18 століттям вказують також розміри цегли та так званий коваделковий спосіб перев’язки цеглин у мурі. Зустрічаємо тут слабовипалену барокову цеглу розмірами 140-150 х 280-300х50-60 мм, яка характерна для XVIII та початку ХІХ ст. (рис. 21).

Рис. 22. Автентичні вхідні дерев’яні двері з ХІХ ст. Фото: М.Бевз, 2017. Замок та клямки, на жаль, втрачені.

Нам вдалося виявити зображення двох будівель комплексу з боку вулиці Вороновських на рисунку Франца Ковалишина з початку ХХ ст. (рис. 23). На лівому будинку уміщено напис, що, мабуть, інформував про призначення комплексу. Франц Ковалишин відомий тим, що рисував графічні реконструкції об’єктів, які втрачені та перебудовані. На цьому рисунку він зафіксував ліва будівлю, саме перед її розбиранням відразу після Першої Світової війни. Характер архітектури будинків дуже різниться. Ліва будівля має виразні риси перебудови початку ХХ ст. – великі вікна, металева покрівля з малих ухилом. Натомість правий будинок демонструє більш архаїчні риси – спадистий щипцевий дах зі світликами, малі двостулкові вікна з дрібним поділом засклення, черепичне покриття даху.

Рис. 23. Рисунок Франца Ковалишина будівель притулку для убогих з нинішньої вулиці М.Колесси []. Початок ХХ століття.

Останні карти, які ще фіксують наш комплекс у старій розпланувальній схемі виконані у 1892 та 1900 роках. У проміжку між 1910 та 1916 роком зноситься будівля колишнього палацику стольника Мошинського та будується фронт будинків від вулиці Коперника, приблизно у тому виді, в якому ми маємо їх сьогодні (рис. 24).

Під час обстеження будинку у 2017 р. було виявлено, що у коридорі збереглося лучкове цегляне склепіння малої кривизни – очевидно результат перебудов початку ХХ ст. У коридорі першого поверху воно мало провислу деформовану форму та вимагало укріплення. Було рекомендовано зберегти їх та застосувати методику укріплення ін’єктуванням та розклинюванням. Очищені від тиньку поверхні внутрішніх цегляних стін пропонувалося залишити на окремих ділянках відкритими та нетинькованими для експозиції різночасових мурувань. Для цього їх рекомендовано якісно помити теплою водою, виконати заповнення-ін’єктування швів цегляної кладки вапняно-піщаним розчином (3 частини піску, 1 частина вапна, 0,3 частини білого цементу) та після висихання швів покрити поверхню стін відкритої цегляної кладки зміцнювальним розчином [Архів, 2017; Бевз, 2017]. Подібні консерваційні та експозиційні заходи запропоновано реалізувати для очищених склепінь у коридорах. Втрачені фрагменти цегли у відкритих ділянках стін, для забезпечення естетичного вигляду та для зміцнення рекомендовано доповнити (відтворити форму) спеціально приготованою пастою, рецептуру якого надано в документації [Архів, 2017].

А

Б

Рис. 24. Фрагменти планів міста Львова з 1910 [Plan, 1910] (А) та 1917 років (Б) [Plan, 1917].

Одним зі збережених старих елементів будівлі з ХІХ ст. є вхідні дерев’яні двері. Було рекомендовано їх зберегти та виконати реставрацію. Двошарове полотно дверей, спосіб їх навішування є прикладом столярного ремесла ХІХ ст. Головний фасад виробу виконаний з набірних профільованих дощинок у діагональному рисунку зі стальним армуванням з клепаних елементів (рис. 22).

Ще один вартий уваги історичний елемент знаходиться у дворі будівлі. Це є різьблена з каменю-вапняку база постаменту для фігури Богородиці (рис. 25). Верхня частина постаменту є новою з цементу. Саму фігуру встановлено недавно і ми не маємо інформації чи цей різьблений елемент повторно використаний, чи він на цьому місці існував як збережений фрагмент давнішої конструкції.  Це велика, квадратна у плані плита з делікатним дуже високо-професійним різьбленим поясом по периметру. Плиту вирізано з цільного блоку вапняку. Її можна ідентифікувати як елемент бази або карнизу п’єдесталу. За стилевими ознаками цей елемент можна датувати XVIII-початком ХІХ ст. Цілком можливо, що це його рідне місце, оскільки поряд є залишки малого фонтану, який теж має історичні металеві елементи.

Рис. 25. Білокамяний різьблений елемент бази (карнизу?) п’єдесталу чи стовпа. Фото М.Бевз, 2020.

Фігура Богородиці встановлена зовсім недавно, а база, ймовірно, залишилася від старого постаменту, що його було знищено у радянські часи. Характер різьбленого декору з астрагалом та поясом листя аканту дуже подібний до бази п’єдесталу надгробного пам’ятника Ю. Фестенбург з 1847 р. на Личаківському цвинтарі авторства Пауля Ойтеле. Можливо цей елемент – фрагментарні залишки ще однієї його роботи. Оскільки цей елемент сьогодні є у нижній частині п’єдасталу та знаходиться у сусідстві з новими цементними тиньками,  він має підвищену вологість та суцільно вкритий біопоростами. Належало би виконати його очищення та консервацію, забезпечити кращі умови зберігання. Можливо варто перенести його у верхню карнизну частину п’єдесталу для кращого збереження.

На території нашої ділянки у XVIII ст. мусіла існувати студня. Місце сьогоднішнього занедбаного нечинного фонтану здається нам дуже підходить для розміщення такого об’єкту. Він мусів бути розташований між палацом та кухнею, що якраз пасує для цього місця. Цю гіпотезу теж належить перевірити глибшими дослідженнями. Крім археологічних залишків палацу стольника Мошинського мусять бути збережені також підземні субстанції (можливо й підвали) ще однієї будівлі з ХVІІІ ст. Це будинок, що стояв в одній лінії з наріжним, зорієнтований  довшою стороною фасаду паралельно вулиці Колесси. Його вигляд зафіксований на рисунку Ковалишина, а його обрис є на всіх історичних планах датованих до 1917 р. (рис. 7, 8, 9, 12, 24).

Висновки.

Результати дослідження дозволяють реконструювати архітектурно-містобудівний розвиток ділянки Львівської політехніки за адресою вулиця М.Колесси, 2 та забудови, яка на ній розвивалася:

  1. Територія, яка лежала біля монастиря Св. Лазаря (виникає тут на початку ХVII ст.) між Сокільницькою дорогою (пізніші назви вулиці – Широка, Св. Лазаря, М. Коперника) та горою Шембека (пізніше Вроновських, Цитадель) почала освоюватися у 18 ст. Тут виникає кілька шляхетських дворів. У 1770 році занотовано, що наріжна ділянка між сучасних вулиць Колесси-Коперника належить стольнику коронному Августу Фридерику Мошинському, який має тут палацик з регулярним садом. Будівля палацу була розташована посередині ділянки на підвищеному терені, трохи зміщено у бік вулиці Коперника. Палацик проіснував до початку ХХ ст. Про його архітектуру можемо судити лише з конфігурації плану будівлі та малого фрагменту рогу будинку який потрапив у кадр фотографа. Це була мурована будівля ймовірно на високому цоколі з другим поверхом мансардного типу, схованим під ламаним дахом з люкарнами. Палац був зорієнтований головним фасадом на схід. Вхід до палацу був вирішений у формі двораменних сходів які мали по два марші зліва та справа та якими виходилося на вхідну терасу (ймовірно з ганком). Західний садовий фасад будівлі мав два ризаліти (алькери) на крилах. Сад розділений на регулярні зелені кватири, простягався до мурів огородження монастиря Св. Лазаря. Можна припускати, що проектантом палацику був сам власник, який окрім своїх придворних занять при королі Понятовському, займався проектуванням сакральних будівель (костели в Тернополі та Микулинцях) та ландшафтною архітектурою. Архітектурне вирішення палацику мало барокові архітектурні риси. Стіни будинку були зведені із цегли-пальцівки товщиною 55 та шириною 145 мм, залишки якої нам вдалося відшукати у місці, де стояв палац. Місце палацу частково сьогодні залишилося незабудованим, що дозволяє у майбутньому провести археологічні дослідження його фундаментів. Надіємося також, що пошук нових матеріалів з його історії дозволить виконати в майбутньому гіпотетичну реконструкцію його вигляду.
  2. З інших будівель, які належали до комплексу садиби Мошинського зберігся у дуже перебудованому виді наріжний будинок ділянки (сьогодні виконує функцію Старт-Ап школи НУЛП). Датувати кінцем 18 ст. можна підвальний поверх цієї будівлі та стіни, окремі фрагменти конструкцій першого поверху. Аналіз карт підтверджує існування цієї будівлі в 1766 р. (карта Дю Дефі) та 1770 р. (карта Доетча). Первісні функції цього будинку, коли він входив до палацового комплексу Мошинського можна було б встановити на підставі аналогій. Як правило при палацах завжди існували будівлі господарського та допоміжного призначення – кухня з пекарнею, льодівнею, коморами; канцелярія; будинок для постою гостей; возівня та конюшня та ін.
  3. Існування палацового комплексу А.Мошинського є цікавим фактом для дослідження історії виникнення та розвитку технічної науки у Львові. З біографії Мошинського відомо, що він займався алхімічними дослідженнями та мав власну лабораторію з спеціальною піччю для експериментів. Цілком ймовірно, що ця лабораторія могла існувати у його львівському маєтку, а не у Варшаві, де він мусів віддавати час двірським та політичним справам. Дуже цікавим відкриттям сьогодні було би віднайдення приміщення чи будівлі, в якій містилася ця лабораторія або будь-яких слідів цієї лабораторії.
  4. Наш попередній аналіз показує, що єдиним будинком на нашій ділянці, в якому збережені субстанції XVIII ст. є наріжна будівля на вул. Колесси 2. Більш детальному, прискіпливому дослідженню цього об’єкту вартувало б присвятити спеціальну наукову експедицію, а також окрему ширшу публікацію.
  5. Мусимо відзначити факт, що сприятливими обставинами колишня територія палацового комплексу Мошинських у другій половині ХХ століття стала приналежна до Львівської політехніки. Це дає надію на реалізацію проекту пошуків слідів першої хімічної лабораторії у Львові.
  6. Другий етап розвитку території ділянки пов’язаний із зміною її функції, що настав приблизно між 1811-1820-м роками. Розпорядженням австрійської влади комплекс будинків включно з палацом передано міській владі для утворення тут притулку для убогих міщан християнського віросповідання. Заклад існує тут до Другої Світової війни. До 1844 р. заклад, крім палацу, функціонує у двох будинках з боку вулиці Вроновських (Колесси). У 1840-х та 1880-х роках відбувалося незначне розширення закладу за рахунок зведення нових об’єктів та надбудови поверхів. Між 1844 та 1849 рр. побудовано два нові будинки у західній частині території на місці колишнього палацового парку. У 1880 році було додано крило у західний бік до наріжного будинку та відбулися надбудови поверхів в інших об’єктах. Перебудови не торкнулися палацу, який ймовірно виконував адміністративні функції. В останні роки ХІХ ст. до наріжного будинку добудовано наступний корпус у західному напрямку.
  7. Третій етап розвитку ділянки відбувається у проміжку між 1910 та 1916 роками, коли розібрано будівлю палацу та зведено ще три будинки з боку вулиці Коперника, утворюючи прясло двоповерхової забудови.
  8. Оскільки об’єктом особливої уваги нашого дослідження був наріжний будинок комплексу, що перебував у процесі адаптаційних робіт, частина наших висновків була скерована на виявлення та збереження автентичних субстанцій будівлі. Зокрема було надано технологічні рекомендації щодо ремонтних робіт та виявлено напис про скульптуру Св.Гонорати на фасаді. Автором цієї скульптури за нашою гіпотезою був відомий скульптор Пауль Ойтеле. На жаль сама фігура втрачена. Результати обстеження та пропоновані технологічні процедури було рекомендовано використати для складання реставраційного завдання на ремонт, перепланування та адаптацію цієї історичної будівлі.
  9. Результати нашого дослідження актуалізують питання про розроблення окремого історико-архітектурного опорного плану територіального комплексу Львівської політехніки. Відсутність історичних даних про територію та об’єкти особливо відчутна, коли починаються роботи з нового використання будівель, проектів нового будівництва чи просто з влаштування нового благоустрою території. На прикладі будівель нашої ділянки ми показали, що будівлі можуть бути значно старшими ніж виглядають на сьогодні, та що на території можуть бути археологічні залишки давніших будівель чи об’єктів. Подібно у наших інших роботах ми зіткнулися з проблемою вивчення історії та опрацювання історико-архітектурного опорного плану на ділянках Львівської політехніки на вул. Князя Романа 1-5, на вул. Театральна 11, Бандери 12 та інших. 

Використана література та джерела:

Архів, 2017. Архів кафедри Архітектури і реставрації. 2017. НУЛП. Результати натурних архітектурних обстежень будинку НУЛП на розі вулиць Колесси-Коперника у місті Львові. 2017 р.

Атлас, 2014. Атлас українських історичних міст, 2014. Том 1. Львів. Наук. Ред. Мирон Капраль. Львів: 2014. 95 с., 25 карт, 6 граф., 11 схем-реконструкцій.

Бевз, 2018. Бевз М., Рибчинський О. Історична  будівля Національного університету «Львівська політехніка» на розі вул. М.Колесси-М.Коперника: результати обстеження та вказівки до реставраційного завдання [в] Міждисциплінарні методи в дослідженні та реставрації пам’яток архітектури і творів мистецтва, Львів: НУЛП, 2018, с. 88-93.

Бірюльов, 2015. Бірюльов Ю. Львівська скульптура. Від раннього класицизму до авнгардизму (середина XVIII –  середина ХХ ст.). Львів, вид-во «Апріорі», 2015, с. 109-118.

Вуйцик, 2013. Вуйцик В. Шпиталь і костел Св. Лазаря у Львові. [в] В.Вуйцик. Leopolitana. Львів, ВНТЛ-Класика, 2013. С. 324-332.

Види, 1997. Види давнього Львова і Кракова. (1997). Спільна виставка історичного музею міста Кракова і Львівського історичного музею. Видавництво Trans-Krak, без вказання дати видання (1997).

Вулиця, 1998. Вулиця Коперника. 1998. Галицька брама, № 11(47), листопад 1998, видавництво «Центр Європи».

Долинська, 2006. Долинська Мар’яна. Історична топографія Львова ХІV-ХІХ ст. Львів, видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2006. С. 230.

Котлобулатова, 2011. Котлобулатова І. Львів на фотографії – 2. 1860-2011. Вид-во «Центр Європи», 2011. С. 126-127.

Ґранкін, 1999. Ґранкін Павло. Жебраки, ченці, єпископи… з історії шпиталя св. Лазаря [в] “Галицька брама”, 1999, вересень-жовтень, № 9-10 (57-58).

Ковалишин, 2020. 10 художників минулого, котрі залишили унікальні зображення Львова. [online] Ковалишин Ф. Доступно: https://amazing-ukraine.com/10-khudozhnykiv-mynuloho-kotri-zalyshyly-unikalni-zobrazhennia-lvova/ (дата звернення 10.04.2020).

Вид, 2020. Вид вулиці Коперника [в] Вулиці Львова на чорно-білому фото. [online] Доступно: https://photomuseum.lviv.ua/vulytsi-staroho-lvova-na-chorno-bilomu-foto (вулиця Коперника) (дата звернення 10.04.2020).

У Львівській, 2017. У Львівській політехніці відкрили Tech-Startup-School. 2017. [online] Доступно: http://lp.edu.ua/news/2017/u-lvivskiy-politehnici-vidkryly-tech-startup-school-zadlya-nalagodzhennya-spivpraci-biznes (дата звернення 21.04.2020).

Рукописний, 1766. Рукописний план Львова та його околиць 1766 р. підготовлений інженером дю Дефі [online] Доступно: http://www.lvivcenter.org/uk/umd/map/?ci_mapid=194 (дата звернення 10.04.2020).

Broniewski, 1980. Broniewski T. Historia architektury dla wszystkich. Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk. Zakład narodowy imienia Ossolińskich, wydawnictwo, 1980.  S. 390-391.

Czerner, 1997. Czerner O. Lwów na dawnej rycinie I planie. Wrocław, Warszawa, Kraków. Zakład narodowy imienia Ossolińskich, wydawnictwo, 1997.  il.  157.

General, 1772. General Carta von dem Marche der bey Hommona in Hungarn gestandenen K.K.Trouppen, bis zur Hauptstadt Lemberg in Pollen; welcher 9. kleine Special Charten mit einigen Anmerkungen bey gefuget sind. Feld Laager bey Lemberg. d. 20= Augusti. ao: 1772». Sign.: «B IX, 394. G I h // Kriegsarchiv. Wien. Kartensammlung. – 8 Gez. Bl. ».

Lemberg, 1782. Lemberg. Karte des Koenigreiches Galizien und Lodomerien, 1782. 2020 [online] Доступно: http://www.lvivcenter.org/uk/umd/mapdetails/lemberg-leopol-lwow-1783/ (дата звернення 20.04.2020).

Lemberg, 1844. Lemberg mit seinen Vorstadten im Jahre1844, 2020. Центр міської історії центрально-східної Європи [online] Доступно:  http://www.lvivcenter.org/uk/umd/mapdetails/lemberg-mit-seinen-vorstadten-im-jahre-1844/ (дата звернення 20.04.2020).

Moszyński, 1977. Moszyński August Fryderyk h. Nałęcz (1731–1786). [online] Polski Słownik Biograficzny. T. XXIІ/1, zeszyt 92. Wrocław – Warszawa – Kraków – Gdańsk: Zakład Narodowy imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977, s. 108–112. Доступно: https://pl.wikipedia.org/wiki/Polski_S%C5%82ownik_Biograficzny (дата звернення 10.04.2020).

Topographia, 1770. Topographia Urbis Leopolis cum suis adiacentibus Suburbis, circa А 1770. Центр міської історії центрально-східної Європи [online] Доступно: http://www.lvivcenter.org/uk/umd/mapdetails/topographia-urbis-leopolis-c1770/   (дата звернення 20.04.2020).

Plan, 1802. Plan der Stadt Lemberg samt ihren Vorstädten.1802 р. Центр міської історії центрально-східної Європи [online] Доступно:  http://www.lvivcenter.org/uk/umd/mapdetails/plan-stadt-lemberg-samt-vorstadten-c1802/ (дата звернення 10.04.2020).

Plan, 1863. Plan von Lemberg. 1863. Центр міської історії центрально-східної Європи [online] Доступно:   http://www.lvivcenter.org/uk/umd/mapdetails/plan-von-lemberg-c1863/ (дата звернення 20.04.2020).

Plan, 1910.

Plan, 1917.

Stolnik, 2020. [online] Доступно:  https://uk.wikipedia.org/wiki/stolnik (дата звернення 10.04.2020).

Schneider, 1871. Schneider А. Przewodnik po miescie Lwowie. [online] Доступно: https://polona.pl/item/przewodnik-po-miescie-lwowie,OTI4OTUzMDY/52/#info:metadata A.Schneider. Przewodnik po miescie Lwowie, Lwow, 1871. S 29. (дата звернення 10.04.2020).